Філософські істини
І нема тому почину, і краю немає.
Ніч йде і за собою день веде.
Все на світі гине.
Все йде, все минає.
Немає нічого кращого в божественній природі, як осяяне щастям лице людини.
Бо де нема святої волі, не буде там добра ніколи.
Страшно впасти у кайдани, умирать в неволі.
Не вмирає душа наша, не вмирає воля.
Хто зневажає рідний край, той серцем немощний каліка.
Україна, її краса, її доля
Кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна.
Село на нашій Україні — неначе писанка село.
Село — і серце одпочине.
Кругом поле, як те море, широке, синіє.
Реве та стогне Дніпр широкий.
Щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі було видно.
Сумно, страшно, а згадаєш — серце усміхнеться.
Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти?
Гомоніла Україна, довго гомоніла.
Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали...
Було колись в Україні, запорожці вміли панувати. Минулося: осталися могили по полю.
Зажурилась Україна — така її доля.
Тієї слави козацької повік не забудем.
Мій краю прекрасний, розкішний, багатий! Хто тебе не мучив?!
На нашій — не своїй землі.
Щоб наша слава не пропала.
І кров за кров, і муки за муки.
І на Січі мудрий німець картопельку садить.
Доборолась Україна до самого краю: гірше ляха свої діти її розпинають.
Все гине — слава не поляже.
«Там неволя...»
В тім гаю, у тій хатині, у раю я бачив пекло.
Там неволя, робота тяжкая, ніколи і помолитись не дають.
Чорніше чорної землі блукають люди.
Гинуть, гинуть у ярмах лицарські сини.
Мужицькі душі аж пищать.
Кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить.
Земля плаче у кайданах, мов за дітьми мати.
Од молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує.
Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали...
Було колись в Україні, запорожці вміли панувати. Минулося: осталися могили по полю.
Зажурилась Україна — така її доля.
Тієї слави козацької повік не забудем.
Мій краю прекрасний, розкішний, багатий! Хто тебе не мучив?!
На нашій — не своїй землі.
Щоб наша слава не пропала.
І кров за кров, і муки за муки.
І на Січі мудрий німець картопельку садить.
Доборолась Україна до самого краю: гірше ляха свої діти її розпинають.
Все гине— слава не поляже.
Осуд рабства
А ми дивились і мовчали, і мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби капрала п'яного.
Раби з кокардою на лобі, лакеї в золотій оздобі.
А онуки? Їм байдуже — панам жито сіють.
Всі оглухли, похилились у кайданах.
Один козак із міліона свинопасів.
Заснула Вкраїна, бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла.
Взаємостосунки між народами
Мов пси, гризуться брати з братами.
Жити б і брататься...
І брат з братом обнялися... навіки і віки, і потекли в одне море слов'янськії ріки.
Щоб усі слов'яни стали добрими братами і синами сонця й правди.
Цей той Первий, що розпинав нашу Україну, а Вторая доконала вдову сиротину.
Кати знущаються над нами, а правда наша п'яна спить.
Віра в Бога
Все од Бога. Од Бога все.
Жива правда у Господа Бога.
Боже милий! Як хочеться жити і любити Твою правду, і весь світ обня ти.
Будем жить, людей любить, святого Господа хвалить.
Не нам діла Твої судить, о Боже наш великий.
Молітесь Богові одному, молітесь правді на землі.
Сенс людського життя
У всякого своя доля і свій шлях широкий.
Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла?
Нащо живем? І, не дознавшись, умираєм.
Раз добром налите серце вік не прохолоне.
А літа стрілою пролітають, забирають все добре з собою.
Безславному тяжко сей світ покидать.
Тяжко в світі жить, як нікого любить.
Не дай спати ходячому, серцем замирати і гнилою колодою по світу валятись, а дай жити, серцем жити і людей любити.
Борітесь — поборете, вам Бог помагає.
Дрібніють люди на землі.
Той мурує, той руйнує...
За край світа зазирає, чи немає країни, щоб загарбать і з собою взять у домовину.
Тоді я багатий, як буде серденько по волі гуляти.
Кохання. Материнство. Родина. Сирітство
Любов — Господня благодать.
І буде варт на світі жить, як матимеш кого любить.
Загинув ладо — я загину.
Чи винна голубка, що голуба любить?
Нащо мені краса моя, коли нема долі.
Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями.
За милого, як співати, любо й потужити.
Полюбила, як знало серденько.
Добро у кого є господа, а в тій господі є сестра чи мати добрая.
Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим.
Єдинеє добро — твоє дитя.
Бо хто матір забуває, того Бог карає.
Диво-дивнеє з тим серцем буває: увечері цурається, вранці забажає.
Тяжко в світі жити сироті без роду.
Нема куди прихилитися — хоч з моста та в воду.
Ні родини, ні хатини.
Світ, бачся, широкий, та нема де прихилиться в світі одиноким
Афоризми – запитання і самозапитання
Чи ж кат помилує кого?
Як же жити на чужині, на самоті?
За що люди гинуть?
Хіба чи не чуєш людського плачу?
Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози-горе?
Чи довго ще на сім світі катам панувати?
Чого серце плаче, ридає, кричить, мов дитя голодне?
Кого я, де, коли любив? Кому, яке добро зробив?
Для чого я на світ родився?
Що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?
Чиєю кров'ю ота земля напоєна, що картопля родить?
Доброзичливі побажання
Не завидуй багатому.
Не потурай: легше плакать, як ніхто не бачить.
Бодай те лихо не вертало.
Не женися на багатій, бо вижене з хати.
Людей і долю проклинать не варт, їй Богу.
Чи жать, чи не жать, а сіяти треба.
Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.
Слово і пісня. Поет і поезія
Правди слово, святої правди і любові. Щоб наше слово не вмирало.
Ну, що б здавалося слова... А серце б'ється, ожива, як їх почує. Знать, од Бога голос той і ті слова.
Моя правда безталанна, моє тихе слово.
Наша дума, наша пісня не вмре, не загине.
От де, люди, наша слава, слава України.
Без золота, без каменю, без хитрої мови, а голосна і правдива, мов Господа слово.
Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово.
Думи мої, думи мої, лихо мені з вами.
Та вже нехай хоч розіпнуть, а я без віршів не улежу.
Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.
Караюсь, мучуся, але не каюсь.
А слава — заповідь моя.
З народної криниці
Там тільки добро, де нас нема.
Теплий кожух, тільки шкода: не на мене шитий.
І розумне ваше слово брехнею підбите.
Не так тії вороги, як добрії люди.
Буде каяття на світі — вороття не буде.
Поки живе надія в хаті, нехай живе, не виганяй.
А вже підпилий як засне, то, хоч гармати, і усом не моргне.
Скачи, враже, як пан каже — на те він багатий.
Вміла мати брови дати, та не вміла на сім світі щастя-долі дати.
Чуло серце недоленьку — сказати не вміло.
Сльозами моря не долить.
Не їсться, не п'ється, і серце не б'ється.
Борітеся – поборете!
*
У всякого своя доля
І свій шлях широкий...
*
І забудеться срамотня давняя година,
І оживе добра слава, слава України!
*
Раз добром нагріте серце
Вік не прохолоне!
Діла добрих обновляться,
Діла злих загинуть.
*
Чим більша нужда, тим дружба щиріша...
*
Кохайтеся, чорнобриві,
*
Було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як прийшлось до скрути, то святий їх знає, де вони поділись!
*
За шмат гнилої ковбаси
У вас хоч матір попроси,
То оддасте.
*
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили?
*
Ми серцем голі догола!
*
Найшовсь-таки один козак
Із міліона свинопасів...
*
І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
*
Найбільш гірка отрута нашого морального буття – безнадійність...
*
...Хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Не так тії вороги,
Як добрії люди –
І окрадуть жалкуючи,
Плачучи, осудять...
*
Для людини-матеріаліста, якому Бог відмовив у святому, радісному почутті розуміння його благодаті, його нетлінної краси, для такої напівлюдини будь-яка теорія прекрасного є не більше, ніж порожня балаканина.
*
Вільний художник настільки ж обмежений оточуючою його природою, наскільки природа обмежена своїми вічними, сталими законами.
*
Дружба без достатніх доказів – порожнє, лукаве слово.
*
Як швидко і гаряче виконується наказ арештувати, так, навпаки, в’яло і холодно виконується наказ звільнити.
*
Світ, бачся, широкий,
Та нема де прихилитись
В світі одиноким.
*
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду...
*
Високії ті могили, де лягло спочити козацьке біле тіло, в китайку повите.
*
Погано дуже, страх погано!
В оцій пустині пропадать.
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать – і мовчать.
*
Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини.
*
Наш-бо селянин, двигаючи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, – є, може, найбільшим аристократом серед селянства Європи.
*
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
*
Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
*
Огонь запеклих не пече.
*
В своїй хаті – своя правда,
І сила, і воля.
*
Караюсь, мучуся... але не каюсь!
*
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
*
Все гине, –
Слава не поляже...
*
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.
*
Люде б сонце заступили,
Якби мали силу...
*
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
*
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
*
Тече вода і на гору
Багатому в хату.
А вбогому в яру треба
Криницю копати.
*
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше – спати, спати,
І спати на волі...
*
У всякого своє лихо...
*
Без ворогів можна в світі
Як-небудь прожити.
*
Не гріє сонце на чужині...
*
Невесело на світі жить,
Коли нема кого любить.
*
...Де нема святої волі,
Не буде там добра ніколи.
*
Без правди горе!
*
На чужині не ті люде, –
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити.
*
Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
*
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!
*
На нашій – не своїй землі.
*
Сиротині сонце світить,
Світить, та не гріє...
І на Україні
Я сирота, мій голубе,
Як і на чужині.
*
Серце не дитина, його галушкою не нагодуєш.
*
Гроші душу холодять.
*
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І оскверненну землю спалить.
*
Думи мої, думи мої! Лихо мені з вами!..
В неволі тяжко, хоча й волі,
Сказать по правді, не було.
*
Слава – заповідь моя.
*
Щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру –
Та й заходиться вже будить.
*
За святую правду-волю
Розбойник не стане...
*
О люде! Люде-небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люде, не собаки!
*
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
*
Не вмирає душа наша, не вмирає воля.
*
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує!
Молодці, дуже цікаво!
ВідповістиВидалити